Усі ми час від часу зустрічали картину під час бойових дій у страйкболі, і не тільки під час бойових дій на локації, але й  просто на зборах, чи перервах між завданнями, наблюдали картину коли на одному бійцеві вісить 2 рації. Одна із яких працює лише на своєму каналі, щоб підтримувати зв’язок із бійцями своєї ж команди, інша ж рація перебуває в режимі сканування радіоефіру. Це робиться для того, щоб мати і чути перемовини ворожих підрозділів і ворожих солдат та командирів, що дає команді яка напряму займається радіовійною, необхідні тактичні та стратегічні переваги та плюси. Оскільки завдяки відкритому тексту в ефірі, вони знають: Хто? Де? Скільки? Коли? Тобто знають більшість, якщо і не все, основні переміщення ворожої команди, її склад, де вона знаходиться, або куди вона рухається і навіть час прибуття до точки «N».

            Саме, для того, щоб команда Ш.Т.У.Г., яка моделює загін спеціального призначення прикордонників України, не потрапила у наведену вище ситуацію коли ворогу відомі плани команди і він може провести превентативні міри, щодо нашої команди. Тому у команді впроваджується обов’язкова дисципліна – шифрування радіопереговорів між бійцями команд, командирами та підлеглими, між окремими групами бійців. Все це буде шліфуватись як на індивідуальних заняттях, так і групових, щоб кожне шифроване слово кожен боєць, навіть той, що не має поки рації, добре знав і мінімум часу думав, що воно означає. Ясно, що на перших порах це буде не тільки не звично, але й досить не зручно, але це максимально допоможе заплутати карти ворогу в його радіовійні, що відповідно дає додаткові бонуси на виграш місії чи виконання якогось завдання. Зрозуміло, що ці шивровані переговори будуть тривати лише до вогневого контакту, оскільки говорити шифром під час бою, буде не лише не зручно,але й забиратеме більше часу ніж прості, і такі "життєйські" фрази як - "Скоріше бл... сюда!", "Заходять із лівої сторони с...! Прикрий!" ну і так далі. Під час бою не до етики...та шифрів...